КОВЕРЗУВАТИ, ЗУ́Ю, ЄШ,

Коверзувати, зу́ю, єш, гл. 1) Умствовать, измышлять, стараться. Розумом мирським гріховно коверзує. К. М. X. 18. Як уже він не коверзував, щоб вирятувать його, а нічого не здужав вигадать. Стор. 2) Привередничать, капризничать. Навісноголовий Васюта коверзував-коверзував, далі таке вигадав, що ледві й сам не пропав. К. ЧР. 300. Було шляхта знай чваниться, день і ніч гуляє та королем коверзує. Шевч. 130. 3) — над ким. Издѣваться, помыкать. Отак уранці жид поганий над козаком коверзував. Шевч. 132. Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду. МВ. (О. 1862. III. 68). Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 261.